вітри моєї голови жорстокі. вони дмуть поволі і видається, що тебе огортає теплом. інколи їх можна сплутати з вітрами надій чи навіть вітрами змін. але це омана. це жорстокі обурливо облудливі вітри.
коли я сиджу на березі свого маленького, нікому невідомого океану, будую піщані замки, вони прилітають і без мого дозволу починають їх поволі роздувати. вони руйнують те, що їм не належить. те моє цінне, що для них не має жодного значення. вони непомітно видувають мені з-під ніг опору і я падаю. в рани на колінах набивається пісок і я довго вимиваю його звідти сльозами. бо морський пісок не піде за прісною водою.
а ті далі кружляють і далі огортають теплом і оманою, видуваючи те, що їм не належить.
але все так не буде. колись з моєї голови їх видує вітер, що константно крутитиме млини моєї свідомості.
пустопорожні вітри могли робити зі мною все, що їм заманеться. але вони підуть. бо не зуміли головного: скористатися законом збереження енергії.
Немає коментарів:
Дописати коментар