і

І він знов приїде
І буде цілувати руки
І клястися
І клястися
І ми будемо темпераментно сваритися

І.....

І все буде тільки так як має бути

сметана

Сметана.

Люба Мирославівна Сметана.

вона взяла мене за ученицю, коли ніхто не хотів за це братися. бо ж я була переростком. бо ж я прийшла записуватися в музичну 1 грудня.

сьогодні прийшла до неї попрощатися

вона принесла цукерки, а я індійські подарунки.

слухала мене, розповідала про себе.

між нами - три покоління і десятки років.

але суть не в тому

людина, що збудувала мене як особистість

що в мою свідомість втиснула безмежний світ музики

вона неймовірна і геніальна, чутлива і душевна. вона - уособлення справжньої жінки у всіх її аспектах і проявах

тримала мою руку, обіймала і бажала щастя

нехай буде щасливою

а я ще приїду

2009

Хвилі

В руках книжка

В телефоні ти

На обкладинці Темза під Вестмінтером Клода Моне

На човні ти плаваєш десь під Лондоном

Всередині щось написала Вірджинія Вулф 

В воцапі щось написав ти

В житті Хвилі. Трімурті. Тріада. Триєдність. Хвилі як книга, що Моне на її обкладинці. Хвилі як рефлексія оказіональних припливів і відпливів. Хвилі як часові відтинки, що ведуть мій зворотній відлік

присмак чаю

захотіла чаю. чорного
прийшла на кухню з кімнати. а мама з роботи
було пізно
я була зла, а вона спокійна-спокійна
каже: давай я заварю, а ти йди

мама зірвала три пелюстки троянди і кинула в чай
він був пахучий і смачний

вже настав ранок. є той самий чай і троянди
але мені чомусь так невимовно сумно

бо його не повторити. присмак чаю, в який маминою рукою покладено три пелюстки троянди

про зворотній відлік

я бачу зворотній відлік
від нього утворюється страх, що провокує викид адреналіну в кров, від якого  хочеться стрибати радісно
здається, тепер я розумію, чому природою влаштовано так, щоб багато речей ми краще не знали заздалегідь

але хіба це заздалегідь? мій час дає крок назад у формі зворотнього відліку. та це лише для того, щоб ривок перед стартом був потужніший