вулиця імені мого блогу

люди, що люблять срібло

ти дивишся крізь скло.
воно прозоре.
тобі все видно.
людей. речі. світ.

але якщо його посріблити ззовні - буде дзеркало.
і ти будеш бачити тільки себе.

fuckти

• губи малюють червоною, щоб не видно було крові, до якої їх кусають

• дорога і дешева косметика тече однаково за сльозами

• психологічний біль триває лише 12 хвилин. усе інше - самонавіювання

лимонне дерево

мені було 4, коли ми переїхали. той день я вважаю закінченням свого дитинства.


мама принесла лимони. мені попалася кісточка. мама каже: посади. в тебе легка рука. що не запхаєш в землю, все росте.
посадила. продзьобався пагінець. почало рости деревце. росло як Антонич і його трава. а разом з ним і я.
виросло більше за мене. а які воно мало запашні листочки! я сиділа мала під ним і нюхала.  і знаєте що? я вірила, що ще трошки воно підросте і виростуть лимони. що почне плодоносити.


але дерево захворіло. листки втратили запах, стали липкими, почали скручуватися і опадати. а позаду були поцятковані чорними плямами.

ми його лікували. але.

загинув мій лимон.

а потім мама сказала, що воно не могло плодоносити. бо для цього треба щепити дерево.

тоді він загинув вдруге і назавжди.

записала в нотатці  "лимонне дерево", щоб не забути написати про нього нині. а телефон мене виправив: "лимон не дерево". отак от.

найбільше хобі моєї мами

деколи кажу Наті: розумієш, навіть коли я не погоджуюся з її точкою зору, знаю, що вона сама не до кінця з нею погоджується, навіть коли її аргументи слабкі і вона про це знає, все одно мене давить її думка! А знаєш чому? Бо все одно вона мені авторитет!

 а Ната мені: та вона мені авторитет, що про тебе казати!

Мама дуже талановита жінка.
Вона вишиває. Шиє. Вміло керує колективом. Дає безцінні поради. Розуміє.

Але є в неї одне найбільше хобі - вирішувати проблеми інших. Інколи вона переймається ними більше, ніж самі творці тих проблем. Жартую нині: мам, добре, що Бог тобі хоч трохи проблемних родичів послав, а то чиїми б проблемами ти переймалася:)
Шкода, що вони не цінують. Але мама б все одно продовжувала, навіть якби вони не цінували ще більше.

А ще вона сьогодні сама витягнула ту мальовану закордонну тарілку. Я прийшла на кухню і так здивовано дивлюся як вона стоїть на столі. Мама чітко читає на моєму лиці то запитальне задивування (вона  все і завжди і постійно чітко читає на моєму лиці) і каже: будемо сьогодні з неї їсти.

Мама:)

айк'ю

айк'ю з айфоном і аймаком. ай, який ти був солодкий. би.

якби:

• не шастав там похмільний 
• не просив ручки
• не дзвонив
• не писав
• не приїжджав
• не поїв кавою і чаєм з медом
• не розповідав
• не аналізував
• не обіймав
• не знайомив з друзями
• не обіцяв
• не обманював
• не брехав
• не дивився в очі

якби:

• не обростав своїми комплексами
• не користувався заяложеними збудованимивсвоїйголові принципами, які тебе гнітять, бо вже старі, але ти не можеш відмовити сам собі в них, айк'ю
• не показував нового
• не думав так як я
• не прикидався простим

якби:

• не дозволяв мені вірити в свою перфектність, якої не існує
• не витримував інтригу
• не бавився почуттями
• не казав пустопорожніх слів
• не вдавав, що нічого не робиш
• не вдавав, що не розумієш що робиться
• не боявся

якби:

• мав хоч краплю сміливості 
• просто сів і поговорив
• по-людськи пояснив

який ти мудак айк'ю,
ай К.Ю.

як розпізнати хороших людей:

Як розпізнати хороших людей: Відкиньте ліберальну догму, і очевидне виявиться істиною: хороших людей ми впізнаємо по обличчю. Цієї істини уникають і навіть сприймають її за несправедливість, але лиш тому, що ті, хто її заперечує, хочуть, аби про них судили із відредагованих історій, а не з тих очевидних фактів, що їхні очі захланні, а виглядають вони, як виродки.

Є ще й супровідна істина: обличчя один одного здаються виродкам хорошими, відтак вони тримаються купи. Це механізм, за яким формуються уряди, а також інші фанатичні угруповання і структури на кшталт комітетів.

Пам'ятайте: хороша людина зможе завдати шкоди лише власному життю. Не потрібно нічого більше, ніж бути хорошим, і ваше обличчя випромінюватиме це.

DBC Pierre

Отже, моя теорія не самотня.

на столі як в голові

Бардак? Ні. Але так думає мама. А я відповідаю їй словами Ейнштейна:  тільки дурням потрібен порядок, генії можуть володарювати над хаосом. Або: мам, це творчий безлад.

Бо це не бардак. Совкові традиції чистоти, як і багато іншого, вже не викорінити з голів покоління наших батьків.

На моєму столі лежить багато деталей, якими я користуюся щодня. Ну не можу я так, некомфортно мені, коли він стерильно порожній. "Мам, ну я ж тут живу" - знов кажу.

Вчора тато мив вікно. Приходжу додому, каже: "доню, я розбив одну річ з твого стола. Зачепив, поки мив вікно, вона впала і..."
 

Він підняв її, не викинув, поклав на стіл. Лежить там побита, дивиться і знає собі, що вже не стане цілою.


*****

Ти рідний, ти можеш заходити в мою кімнату і дивитися все, що лежить на столі. але ти дозволяєш собі більше: бути необережним. розбивати речі з мого стола.



Бо на столі як в голові. Як в серці.

треба вірити

"Потрібно завжди вірити одне одному, - сказав старий, - інакше існування втрачає сенс. Ти не можеш існувати, коли тобі не вірять."
Я не повірила, і тоді старий раптом розчинився у повітрі. Я дотепер іноді йому дзвоню, але він так більше ніколи й не з'явився. 

Катерина Бабкіна



Хто ті деміурги, що перше змушують нас вірити, потім самі не розчиняються і нам не дають?

Наталя

Наталя любить, коли її кличуть Наталка. Ще в школі, кожен, хто  це дізнавався, з усмішкою додавав Полтавка. Наталя каже, що так одного разу зробив навіть священик на сповіді.

Наталя любить допомагати людям, і в мене враження, що якби вона могла, то спасла б цілий світ.

Наталя любить себе недооцінювати і дуже природно і невимушено ставиться до власних  заслуг, на які дехто може витратити життя так і не сягнувши.

Наталя любить слухати, коли я її цитую, кажучи " пам'ятаєш, ти мені тоді сказала..." бо не пам'ятає.

Наталя любить розумні слова. Тому ще з часів, коли я була грубенька, знаю що таке еклектика, бо вона це написала в своєму творі з зарубіжної в 6 класі.

Наталя може, і то дуже легко може, загубити контактну лінзу або засунути її в око так, щоб ніхто не міг знайти.

Наталя може сама сидіти півгодини на лавці під своїм під'їздом і перейматися моїми проблемами.

Наталя може сказати "добре" і зробити по своєму.

Наталя може фантастично довго терпіти нестерпних людей і космічно миттєво вшивати наймиліших на світі.

Наталя може цілий день читати в бібліотеці, а цілу ніч танцювати в клубі на дискотеці.

Наталя може читати Ремарка цілодобово. А коли він закінчується, перейти на Хемінгвея.

Наталя може засинати на морській воді, коли я як дурна стережу її з берега.

Наталя може постійно бути моєю дитиною, а в моменти, коли дитиною роблюся я, ставати найкращою мамою.

Наталя може просто в очі сказати як їй страшно не подобається твоє плаття/музика/зачіска/щозавгодно.

Наталя може чекати, вірити, терпіти, пробачати і любити.

єдине, чого Наталя не може: перестати бути справжньою

Моя Наталка

про лінії і сніжинки

пам'ятаєте свій телевізор в дитинстві?
коли два наявних канали мого теледитинства, УТ-1 та УТ-2 (з вечірніми перебоями на 1+1) виключали і з'являвся той шум з різнокольоровими цятками, мені здавалося, що то стадіон, повністю засаджений людьми, які радісно випускають кульки в небо.
то був мій дитячий світ чи побічний ефект цієї картинки?

не знаю. але хочу, щоб в житті, як і в цій телевізійній випробувальній таблиці було багато кольору. різного. і людей, що можуть здаватися шумом, але насправді  радісно випускають кульки в небо.

демони моєї кухні

Сьогодні він повернувся.

Велика чорна паща, петля і червоне око. Поки він спить, його пронизливо червоне світіння ока спостерігає за тобою, чекає пробудження. А опісля відкриває свою пащу і ллє з неї шумним брудом їдкої суміші кольорів, що заповнює весь простір кухні.
Цікаво чи той маленький плетений нитками і квітами дзвоник, що стоїть в кутику кухні своєю аурою його переборе?

Ще школяркою я подарувала мамі того дзвоника. Він робить затишок в кухні. Він робить її місцем, де люди хочуть пити каву з розмовами і повертатися, щоб знов пити каву з розмовами.

А сьогодні родичі подарували мамі телевізор.

стиль "штиль"

Коли буря, я обираю штиль.

Бо риби, щоб вижити, пливуть проти течії.

і тут вона мене питає:

Які в них там, газові чи електричні плитки?
І я така [момент усвідомлення і риторична пауза]: не знаю

Як тонко всьо-такі, гаспада прісяжниє!

Мама! Знаєш, а все-таки добре, шо ти така, що всьо на світі просікаєш! І що мені то передалося з твоїм молоком. І може то часами буває дуже важко, але  воно й рятує іноді 

бо сьогодні рік від...

Кожен день - то рік від того, як... , рік до того, як...  і таке інше.
Але тут мені подобається інша тенденція. Наприклад: сьогодні 22 березня 2014 року, субота. 22 березня 2013 було в п'ятницю. Ніби нехитра штука, але за рік ми просуваємося вперед не просто на 365днів'я, але і на день тижня. Це так, для середньостатистичного оптиміста: щоб пам'ятати, що рух завжди йде вперед. Навіть коли ти лишаєш думку на минулому, а вона тебе лишає там само, бо прив'язана звивиною до твого мозку, бо твоя, пам'ятай, що ти на день попереду. Навіть коли минулого року ти хотіла іншого з іншими, а зараз так сидиш собі вдома і сама собі по-філософськи пояснюєш чому ти саме тут і саме зараз. Пам'ятай, що ти все одно на один з тих 7 рівних відрізків тижня попереду.

на вечерю буде риба

Цікаво, що вчора в книжці Джуліана Барнса ( тій, що дуже популярна і всім подобається більше, ніж Папуга Флобера, себто Історії світу в 10 1/2 частинах) я знайшла ще один термін-синонім до слова канібалізм - антропофагія. Як каже моя подруга - я твоя подруга:) Або: якщо ти прийшов на лекцію і почув там хоч одне мудре слово - ти прийшов не даремно. На лекції ми більше не ходимо, тому слова треба шукати деінде. 

Що хоч можна їсти, головне не їсти себе. Але нині я все ж трохи поантропофажу і з'їм на вечерю рибу.