мені було 4, коли ми переїхали. той день я вважаю закінченням свого дитинства.
мама принесла лимони. мені попалася кісточка. мама каже: посади. в тебе легка рука. що не запхаєш в землю, все росте.
посадила. продзьобався пагінець. почало рости деревце. росло як Антонич і його трава. а разом з ним і я.
виросло більше за мене. а які воно мало запашні листочки! я сиділа мала під ним і нюхала. і знаєте що? я вірила, що ще трошки воно підросте і виростуть лимони. що почне плодоносити.
але дерево захворіло. листки втратили запах, стали липкими, почали скручуватися і опадати. а позаду були поцятковані чорними плямами.
ми його лікували. але.
загинув мій лимон.
а потім мама сказала, що воно не могло плодоносити. бо для цього треба щепити дерево.
тоді він загинув вдруге і назавжди.
записала в нотатці "лимонне дерево", щоб не забути написати про нього нині. а телефон мене виправив: "лимон не дерево". отак от.
мама принесла лимони. мені попалася кісточка. мама каже: посади. в тебе легка рука. що не запхаєш в землю, все росте.
посадила. продзьобався пагінець. почало рости деревце. росло як Антонич і його трава. а разом з ним і я.
виросло більше за мене. а які воно мало запашні листочки! я сиділа мала під ним і нюхала. і знаєте що? я вірила, що ще трошки воно підросте і виростуть лимони. що почне плодоносити.
але дерево захворіло. листки втратили запах, стали липкими, почали скручуватися і опадати. а позаду були поцятковані чорними плямами.
ми його лікували. але.
загинув мій лимон.
а потім мама сказала, що воно не могло плодоносити. бо для цього треба щепити дерево.
тоді він загинув вдруге і назавжди.
записала в нотатці "лимонне дерево", щоб не забути написати про нього нині. а телефон мене виправив: "лимон не дерево". отак от.
Немає коментарів:
Дописати коментар