Все пахне. Має свій запах.
Мама усміхалася, дивлячись на мене 5-річну, що їй розповідала про те, що хата кожної сім'ї, в яку ми приходимо, має свій запах. Запах створює образи.
А ще пахнуть спогади. Чи люди, що їх наповнюють чи ними стають.
Але це не парфум чи пральний порошок, мило і крем.
Це людина. Що Одягнула вище перелічене як компонент запаху.
Інколи йду містом, і раптом мене ловить нота чийогось запаху. Забуваю про що говорила і думала, бо та нота [мо]ментально переміщує в спогад.
Лягаю спати. Розпускаю коси. Мої кучері розпадаються на плечах. Отримавши волю, війнули мені запахом. І я не можу його ідентифікувати! Натомість згадую як ти пахнув щоразу, коли хотів більшого. Або ти, що парфумив мені шаль своїм ароматом, щоб він ходив зі мною, коли ти далеко. Чи ти, що останні краплі витискав, щоб хоч трохи бути схожим на нього, коли я сказала, що мені той запах нагадує. Чи ти, що обіймав мене міцно, і, багатословлячи про красу мого запаху, залишав на мені свій, тисячами мурашок рознесений до кожної клітинки мого тіла. Чи ти, що вбирав мій в руки, бо ти так його просив, що я залишила тобі флакончик. Чи навіть ти і ти, що пахнув таким бездумно свіжим заворожуюче високим доступно-неприступним і розумним запахом, що змушувало мої очі закриватися, а ніздрі розширюватися; і не пахнув зовсім, бо твій запах складався в основному з його відсутності, але своєю присутністю дозволяв мені внюхуватися в нього до ранку.
То чим мені запахло щойно? То були всі ви, що пахли мною. В запаху, що належить мені, але не пахне мною.
Можна не користуватися порошком,милом, кремом і парфумами. Але пахнути.
Бо кожен досвід пахне.
Немає коментарів:
Дописати коментар